Провокація злочину.

Провокація злочину.

Якщо сторона захисту заявила в суді першої інстанції та/або в апеляційній скарзі небезпідставні доводи про наявність провокації злочину з боку працівників правоохоронних органів, то тягар доказування того, чи мало місце підбурювання, покладається саме на сторону обвинувачення.

Для з’ясування того, чи була в діях працівників правоохоронних органів провокація злочину, передбаченого ст. 368 КК, необхідно перевірити: хто був ініціатором зустрічей, чи були факти відмови з боку обвинуваченого на одержання неправомірної вигоди, чи мали місце наполегливі дії з боку свідка, чи було б вчинено злочин без втручання працівників правоохоронного органу

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 122 КК.

Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КК та закрив кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК, постановив вважати ОСОБА_1 засудженим за ч. 1 ст. 368 КК.

У касаційній скарзі захисник, серед іншого, вказує, що суд не надав оцінки доводам сторони захисту про те, що з боку правоохоронних органів мала місце провокація на вчинення злочину.

Позиція ККС: скасовано ухвалу апеляційного суду і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС дійшла висновку, що доводи сторони захисту щодо провокативних дій з боку правоохоронних органів і свідка ОСОБА_2 не були перевірені, ні судом першої інстанції, ні апеляційним судом.

Суд апеляційної інстанції, стверджуючи щодо неспроможності тверджень сторони захисту в частині провокації ОСОБА_1 з боку правоохоронних органів і ОСОБА_2, лише формально зазначив, що ці доводи є аналогічними тим, що заявляла сторона захисту у суді першої інстанції та які місцевий суд ретельно перевірив, навівши у вироку докладні мотиви визнання їх необґрунтованими, з якими погодився апеляційний суд. Окрім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що матеріали кримінального провадження не містять об’єктивних даних про те, що ОСОБА_2 діяв за дорученням працівників поліції, є агентом правоохоронних органів або є особою залежною чи підпорядкованою їм. Відсутні в матеріалах справи й будь-які докази, які б свідчили про те, що правоохоронні органи вийшли за межі пасивного розслідування протиправної діяльності ОСОБА_1 та шляхом психологічного тиску спровокували його на вчинення злочину.

Водночас такі висновки апеляційного суду є явно непереконливими для спростування таких важливих тверджень захисту, як наявність ознак провокації.

З вироку місцевого суду видно, що цей суд також не здійснив аналізу доводів захисту. Зокрема, суд першої інстанції обмежився лише вказівкою про те, що такі твердження захисту не заслуговують на увагу та що в матеріалах кримінального провадження немає відомостей про наявність провокації, і в судовому засіданні стороною захисту не наведено конкретних обставин в цій частині, а позиція обвинуваченого щодо невизнання своєї вини та щодо наявності провокації направлена на уникнення ним кримінальної відповідальності.

ВС звертає увагу на те, що для з’ясування порушених сторонню захисту питань суди мали би перевірити, хто був ініціатором зустрічей, чи були факти відмови з боку ОСОБА_1 на одержання неправомірної вигоди, чи мали місце наполегливі дії з боку свідка ОСОБА_2, чи був би скоєний злочин без втручання правоохоронних органів.

Однак у цій справі суд першої інстанції цього не зробив, на що апеляційний суд також уваги не звернув.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій не були досліджені ключові докази, які мають принципово важливе значення для встановлення обставин можливого отримання ОСОБА_1 неправомірної вигоди та перевірки доводів сторони захисту щодо провокації злочину. Попри це суд першої інстанції заявив, що матеріали провадження не містять доказів провокації, а суд апеляційної інстанції погодився з таким висновком, не дивлячись на те, що у контексті ст. 92 КПК у разі заявлення стороною захисту явно небезпідставних доводів про наявність провокації, саме сторона обвинувачення повинна довести, що ніякого підбурювання не було.

Детальніше з текстом постанови ВС від 19.10.2022 у справі № 728/1614/17 (провадження № 51-6169км21) можна ознайомитися за посиланням — https://reyestr.court.gov.ua/Review/106940482.