Витрати на правову допомогу

Витрати на правову допомогу

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціну позову та/або значення справи для сторони. Обов’язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо). КПК не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов’язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування в кримінальному провадженні.

Залишення судом без розгляду вимоги представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, понесених за час судового провадження, не є істотним порушенням вимог КПК, оскільки не впливає на вирішення питання щодо кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування чи зміни ухвалених судових рішень.

Інформація, яка міститься в акті приймання правової (правничої) допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатися тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу щодо кожного з видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу. Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу щодо кожного з виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

Квитанцію про сплату адвокатських послуг, яка не оформлена у встановленому законом порядку та зі змісту якої неможливо встановити, хто саме сплатив суму адвокатських послуг, не можна визнати належним доказом.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Потерпілий (позивач), який сплатив судовий збір за вирішення цивільного позову в кримінальному провадженні, має право звернутися до суду, на рахунок якого сплачений судовий збір, із заявою про повернення помилково сплаченого судового збору, у тому числі повторно звернутися з відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання, пов’язаного з процесуальними витратами, у порядку статей 537, 539 КПК. Водночас стягнення із засудженого судового збору не допускається

Позиції судів першої та апеляційної інстанцій: місцевий суд визнав винуватим та засудив ОСОБА_2 за ч. 2 ст. 185 КК. Стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого ОСОБА_1 на відшкодування матеріальних збитків 27 800 грн, моральної шкоди 2 000 грн та 15 000 грн витрат на правову допомогу.

Апеляційний суд змінив цей вирок, перекваліфікував дії ОСОБА_2 з ч. 2 на ч. 1 ст. 185 КК.

У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_1 просить цивільний позов задовольнити повністю, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування: матеріальної шкоди - 67 927,53 грн, моральної шкоди 84 000 грн, витрат на правову допомогу в суді першої інстанції 24 840 грн, 22 000 грн - у суді апеляційної інстанції, а також понесені судові витрати, пов’язані з правовою допомогою в суді касаційної інстанції; та стягнути з ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.

Свої вимоги адвокат обґрунтовує тим, що суд першої інстанції невірно визначив складову завданих потерпілому збитків та необґрунтовано стягнув лише суму, визначену товарознавчою експертизою; при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди не врахував вимоги розумності та справедливості; безпідставно зменшив суму стягнення за надання правової допомоги потерпілому без належного на те обґрунтування та за відсутності відповідного клопотання сторони захисту й не здійснив розподілу судового збору згідно з вимогами ст. 141 ЦПК.

Позиція ККС: залишено без зміни рішення судів попередніх інстанцій.

Обґрунтування позиції ККС: колегія суддів ККС визнала необґрунтованими доводи касаційної скарги представника потерпілого про неправильне вирішення цивільного позову.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, потерпілий та його представник заявляли вимогу про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 67 927,53 грн, заподіяної ОСОБА_2 під час вчинення кримінального правопорушення шляхом пошкодження автомобіля.

Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого 27 800 грн, врахувавши вартість викраденого майна - лівої передньої фари автомобіля, встановлену за висновком експерта.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком суду першої інстанції погодився, зваживши на те, що потерпілий та його представник не підтвердили належними та допустимими доказами понесені збитки на решту заявленої суми, не містять таких доказів і матеріали кримінального провадження.

Надана ж ними копія рахунку не підтверджує того факту, що майно ОСОБА_1 (автомобіль) пошкоджено саме на суму 67 927,53 грн, і ця шкода знаходиться в безпосередньому причинному зв’язку з неправомірними діями ОСОБА_2.

Потерпілий та його представник також заявляли позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди в розмірі 84 000 грн, покликаючись на те, що викрадення ОСОБА_2 фари призвело до пошкодження автомобіля, що в свою чергу суттєво вплинуло на психологічний та душевний стан потерпілого.

Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого 2 000 грн, визнавши цю суму достатньо справедливою для відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції з таким висновком теж погодився, зазначивши про те, що заявлений потерпілим розмір моральної шкоди у 84 000 грн не відповідає засадам розумності та виваженості.

Колегія суддів касаційного суду погоджується із цим висновком, уважає його таким, що відповідає вимогам закону, додатково звертаючи увагу на те, що потерпілий та його представник ні в суді першої інстанції, ні під час апеляційного та касаційного провадження не навели достатньо переконливих пояснень про те, які саме втрати немайнового характеру поніс потерпілий в результаті неправомірних дій ОСОБА_2, в чому конкретно полягає моральна шкода, та за якими критеріями було визначено суму відшкодування.

Щодо доводів касаційної скарги представника потерпілого про неправильне вирішення цивільного позову в частині стягнення витрат на правову допомогу, вимог про стягнення витрат на таку допомогу під час апеляційного й касаційного провадження, колегія суддів касаційного суду дійшла таких висновків.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий та його представник заявляли вимогу про відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 24 840 грн на час розгляду кримінального провадження судом першої інстанції, в розмірі 7 000 грн за складання апеляційної скарги та 5 000 грн за кожне судове засідання на час апеляційного провадження. Так само представник потерпілого в касаційній скарзі висловив вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7 000 грн за складання касаційної скарги та 5 000 грн за кожне судове засідання на час касаційного провадження, покликаючись на договір про надання правової допомоги.

За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови ВП від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20).

Обов’язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов’язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені у постановах ВС у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц, ВП у справі № 826/1216/16).

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов’язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).

Суд першої інстанції цивільний позов ОСОБА_1 у цій частині також задовольнив частково, стягнув з ОСОБА_2 на користь потерпілого 15 000 грн, врахувавши вищевказані положення чинного законодавства та визнавши заявлений потерпілим розмір витрат завищеним.

Суд апеляційної інстанції підтримав такий висновок, зазначивши про те, що розмір витрат, які підлягають стягненню за вироком, відповідає критерію реальних адвокатських витрат, розумності їх розміру, співмірності цих витрат із ціною, визначений з урахуванням обставин кримінального провадження та майнового стану обвинуваченого.

Колегія суддів ККС уважає рішення судів щодо стягнення витрат на правову допомогу такими, що в цілому відповідають вищевказаним положенням чинного законодавства.

Та обставина, що суд апеляційної інстанції фактично залишив без розгляду вимогу представника потерпілого про стягнення витрат на правову допомогу, понесених за час апеляційного провадження, не є істотним порушенням вимог КПК, оскільки не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості, призначення покарання та не може бути єдиною підставою для скасування чи зміни прийнятих судових рішень (постанова ВП від 17.06.2020 у справі № 598/1781/17).

Вимоги аналогічного змісту представник потерпілого заявив і під час касаційного провадження у касаційній скарзі, покликаючись на наявність додаткової угоди до Договору про надання правової допомоги, акта прийому-передачі наданих послуг, квитанції, Договору про надання правової допомоги, в якому визначено розмір гонорару.

Проте представник потерпілого не надав жодного розрахунку вартості правових послуг, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правової допомоги в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення (проступку), передбаченого ч. 1 ст. 185 КК, з урахуванням критеріїв дійсних адвокатських витрат, їх необхідності та розумності.

Інформація, яка міститься в акті приймання правової (правничої) допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу, та неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу (постанова КЦС від 23.11.2020 у справі № 638/7748/18).

Крім того, долучену адвокатом ОСОБА_9 квитанцію про сплату 7 000 грн за складання касаційної скарги не можна визнати належним доказом на підтвердження заявленої у касаційній скарзі вимоги, оскільки вона не оформлена у встановленому законом порядку та з її змісту неможливо встановити, хто саме сплатив указану суму.

За таких обставин колегія суддів ККС не знаходить підстав для задоволення указаних вимог представника потерпілого.

Заявлена представником потерпілого вимога про стягнення із засудженого судового збору в розмірі 840,80 грн не може бути задоволена, оскільки вона не узгоджується із висновком ОП, наведеним у постанові від 23.01.2019 (справа № 187/291/17, провадження № 51-284кмо17) про те, що при вирішенні в межах кримінального провадження цивільного позову стягнення судового збору з обвинуваченого (засудженого), який несе цивільну відповідальність, не допускається, адже таке стягнення суперечить закріпленим у статтях 2, 7, 9 КПК завданням кримінального провадження, засаді законності, не відповідає приписам ч. 5 ст. 128, статей 118, 119, 370 цього Кодексу та істотно порушує гарантоване особі право на розгляд справи щодо неї з додержанням вимог зазначеного провадження, передбачених указаним Кодексом.

Крім того, згідно з п. 6 ч. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Тобто сплата потерпілим ОСОБА_1 судового збору при подачі цивільного позову у кримінальному провадженні не була необхідністю, а отже потерпілий має право звернутись до суду, на рахунок якого сплачений судовий збір, із заявою про повернення помилково сплаченого судового збору.

Так само потерпілий не позбавлений можливості повторно звернутись із відповідним клопотанням до суду першої інстанції з метою вирішення питання, пов’язаного з процесуальними витратами, в порядку статей 537, 539 КПК.

Детальніше з текстом постанови ВС від 27.10.2022 у справі № 753/10228/20 (провадження № 51-5868км21) можна ознайомитися за посиланням — https://reyestr.court.gov.ua/Review/107251798.